ПОТРІ́СКУВАТИ, ує, недок. Видавати тріск час від часу, стиха. Каганець, потріскуючи, мляво блимає на припічку, нерівно осяває хатину (Коцюб., І, 1955, 109); Час від часу дрова потріскували, бризкаючи снопами золотих іскор (Чорн., Визвол. земля, 1959, 124); В лісі було тихо, під ногами листя шелестіло і час від часу зловісно потріскував хмиз (Томч., Жменяки, 1964, 47); // безос. Поночі примикав [перевізник] потомленого човна. Послухавши, як об просмолені борти труться хвилі, розправляв широко груди, аж потріскувало (Гуц., Скупана.., 1965, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 426.