ПОТУМА́НИТИ, ню, ниш, док., перех., розм.
1. Туманити якийсь час. Пусти, мати, погуляти, Я не забарюся: Тілько хлопців потуманю, Да й назад вернуся (Чуб., V, 1874, 578).
2. перен. Затьмарити розум, свідомість усім або багатьом; запаморочити. Певність того, що радянських військ нізвідки чекати, потуманила голови гітлерівцям (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 432.