ПО́ТУР, у, ч., заст. Дія за знач. потура́ти 1. Тепер хоч і в чужій хаті живу, а потуру дітям не даю, навчаю… (Барв., Опов.., 1902, 437).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 433.