ПОТУРЕ́ЧЕНИЙ, ПОТУ́РЧЕНИЙ, а, е, заст.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до потуре́чити, поту́рчити.
2. у знач. прикм. Який потуречився, потурчився. Потурчений грек Захар-Селім легко звик до того, що він турок, немилосердно знущався з невільників у башті, особливо з слов’ян, православну віру яких він зрадив (Ле, Хмельницький, І, 1957, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 434.