ПОТЬО́К, у, ч., розм.
1. Цівка, неширокий потік рідини. Піт котився з їх патьоками і, помочивши чорну куряву, пописав їх лиця довгими смужками (Н.-Лев., І, 1956, 335); Розгойдане море, вже брудне і темне, наскакувало на берег і покривало скелі, по яких по тому стікали патьоки брудної спіненої води (Коцюб., І, 1955, 391).
2. Слід від рідини, що тече або текла по чому-небудь. Байдуже йому було про все, байдуже про сонце, що палило, мов огнем, про піт, що зоставляв чорні патьоки по його старому виду (Мирний, I, 1954, 282); Забруднений рефлектор промивають чистою водою, а потім просушують. Потьоки і плями, що утворилися після просушування, видаляти протиранням не рекомендується (Підручник шофера.., 1960, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 440.