ПОТІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Виділяти піт; покриватися потом. Міхи престрашні надимають, Огонь великий розпаляють, Пішов тріск, стук од молотів. Вулкан потіє і трудиться (Котл., І, 1952, 209); Людина, яка довго перебуває в умовах високої температури, потіє, втрачаючи при цьому не тільки воду, а й білки, вітаміни, мінеральні солі та інші необхідні для організму речовини (Веч. Київ, 7.VIII 1957, 2); // перен., розм. Працювати, робити що-небудь, витрачаючи багато сил. Робітники потіли, а пани з того жиріли (Укр.. присл.., 1955, 343); В будні вона [молодь] тут не дуже потіла над роботою (Фр., VII, 1951, 22); — Над задачкою потіємо? Не виходить? Що ви зараз проходите, дроби? (Мушк., Чорний хліб, 1960, 46).
2. Вкриватися вологою від пари, що осідає. Окуляри потіють на холоді.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 411.