ПОТІ́ШНИЙ, а, е.
1. Який тішить, розважає, веселить когось. Тоді дорога спішна, коли розмова потішна (Укр.. присл.., 1955, 275); Яким станув при клітці, в котрій було ще кілька мавп, дивився на їх потішну міну і знов забув про світ (Ков., Світ.., 1960, 12); — Чули, Лукіє Назарівно? — Водій усміхнувся, видно, уявивши щось потішне. — На території нашого радгоспу радіоцвіркун з’явився… (Гончар, Тронка, 1963, 88).
2. заст. Признач. для публічної розваги. Не виключено, що при реконструкції на дні ізмайловських водойм буде виявлено старовинні ядра і зброю, які затонули під час потішних битв (Веч. Київ, 22.III 1968, 4); // у знач. ім. поті́шні, них, мн. Військові загони, створені в 1683 р. для військових ігор царевича Петра Олексійовича.
Поті́шні вогні́ — фейєрверк.
3. діал. Утішний. — Добре, — каже Петро (жаль йому було сердешної бабусі), — піду,.. принесу вам потішну звістку (П. Куліш, Вибр., 1969, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 412.