ПОХА́ПЛИВИЙ, а, е.
1. Схильний до поспіху; який надто поспішає, роблячи щось. Ластівка.. несподівано влетить в хату через одчинене вікно, політає, покрутиться, як похапливий гість (Н.-Лев., IV, 1956, 170); Похапливий обиватель поспішив охрестити тільки що закінчену конференцію комуністів Радреспублік «першою без Леніна» (Еллан, II, 1958, 275); * Образно. На мить з’явився на ній [на річці] похапливий човник і зник. Хтось плив до ятерів (Сміл., Крила, 1954, 8).
2. Сповнений поспішливості; який свідчить про поспіх, про бажання швидше щось зробити, вчинити і т. ін.; поспішливий. Повз приятелів похапливою ходою пробігла зібгана суха постать (Досв., Вибр., 1959, 324); Вони засипали один одного похапливими запитаннями й ще похапливішими відповідями (Шовк., Людина.., 1962, 239); То була пора похапливої фіксації всього, що принесла революція (Літ. Укр., 1.ХІ 1968, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 443.