ПОХИ́ЛИЙ, а, е.
1. Який відхиляється від вертикального або горизонтального положення, пролягає, розташовується в напрямку між вертикальним і горизонтальним положенням. — Головний тунель, на думку Мацієвського, краще зробити похилим (Ле, Міжгір’я, 1953, 171); На сонці стояла похила дошка із прорізаним вздовж неї звивистим жолобком (Ю. Янов., II, 1954, 115); Це був дуже простий шифр; у звичайному листі, написаному похилим письмом, деякі літери писалися прямо (Сміл., Сашко, 1957, 98); // Який діє або відбувається в напрямку між вертикальним і горизонтальним положенням. Метою похилого буріння є проведення свердловин до покладів нафти й газу, які залягають у недоступних місцях (Гірн. пром.., 1957, 91); // у знач. ім. похи́ла, лої, ж., мат. Пряма, що перетинає іншу пряму або площину під непрямим кутом.
∆ Похи́ла площина́ — поверхня, яка утворює з горизонтальною площиною кут, що не дорівнює 90°. Похилими площинами часто користуються на практиці для навантаження і розвантаження важких вантажів (Курс фізики, І, 1957, 92).
2. Який знижується поступово, не круто; пологий. Ці похилі спадисті гори, скільки захопить око, нижчі од Бріярки і через це вони засіяні житом, ячменем, вівсом (Н.-Лев., II, 1956, 396); Огей пильно дивиться на застиглу воду, на чорну стіну скелі край води і на похилий, глинястий берег (Досв., Вибр., 1959, 308); Тихозоров знайшов похиле узгір’я, що з одного боку обривалося вниз глиняним обвалом (Донч., II, 1956, 65); * Образно. Начко піддававсь йому тепер, мов дитина, пив із ним вечорами.. А Ернест.. провадив, майже тягнув його за руку по цім похилім шляху… (Фр., VI, 1951, 296); Ліда не пригадає, як і коли він ступив на похилу стежку.. Видасть довідку, випише лісу на хату… Дякують, запрошують на родини, іменини… (Мушк., Серце.., 1962, 297).
3. Який похилився, опустився; похилений. На другий день робив Павло у саду, не знімаючи голови похилої (Вовчок, І, 1955, 149); Як схилилась вона на руку, так похила і закаменіла (Мирний, І, 1954, 207); Маяв наче знайомий похилий профіль дівчини (Ільч., Серце жде, 1939, 12); // Який опустився, зігнувшись, перекосившись під вагою, натиском чого-небудь, від часу і т. ін. На похиле дерево і кози скачуть (Номис, 1864, № 4070); Київським шляхом верби похилі Требратні давні могили вкрили (Шевч., II, 1963, 43); Біля прогнилої кринички з похилим хрестом дорога від Веремієвого хутора розходиться двома чорними рукавами (Стельмах, II, 1962, 67); Ми підем, де трави похилі, Де зорі в ясній далині (Мал., Звенигора, 1959, 311); // Який схилився, зігнувся від старості, хвороби, недолі і т. ін. Василь Невольник був собі дідусь такий мізерний, мов зараз тільки з неволі випущений: невеличкий, похилий, очі йому позападали (П. Куліш, Вибр., 1969, 51); Випроставсь похилий стан у теслі, напружились його зів’ялі руки (Л. Укр., І, 1951, 445); Сплять в степу запорожці — товариш до друга Повернувся обличчям, порубаним в січі. І так страшно дивитись на заплющені очі, На рубці-кривавиці і на плечі похилі (Мал., Звенигора, 1959, 87); // З понуреною, похиленою головою; похмурий. Чом ти не розцвітаєш, доле? Чого така ж, як і торік — Ідеш похила, невесела (Гл., Вибр., 1951, 178); Я стала дівка на порі, хоть боязка, похила й тиха (Фр., XIII, 1954, 112).
4. Який наближається до глибокої старості (про вік). Похилі в матері літа, вже сива і безсила (Дор., Три богатирі, 1959, 13); Незважаючи на похилий вік, Марія Костянтинівна в знаменитій сцені перед люстром зворушила, потрясла і глядача і акторів силою свого темпераменту (Минуле укр. театру, 1953, 141); // Який досяг такого віку. [Завада:] Донечко, донечко! Не покидай же мене старого, похилого! (Кроп., І, 1958, 437); — Ти ж ще молодий літами, а я похилий… Хто зна, чи не доведеться ще мені у тебе при останній хвилі віддячуватися… (Бурл., О. Вересай, 1959, 73); Десь мати голосила, десь ридав Похилий батько по пропащих дітях (Перв., II, 1958, 198).
Похи́лого ві́ку; В похи́лім (похи́лому) ві́ці; Похи́лий ві́ком (літа́ми) — старий. В місті і на селі широко розгорнеться сітка впорядкованих будинків-інтернатів для людей похилого віку та інвалідів (Програма КПРС, 1961, 86); Троє з них уже в похилім віці, старенькі, а решта — нічого, у доброму ще здоров’ї (Вишня, І, 1956, 415); Приїзд похилого літами, недужого Щепкіна до Шевченка, що вертався із заслання, в Нижній Новгород, — був і буде високим взірцем для людей (Рильський, Веч. розмови, 1962, 125).
5. заст. Схильний. Не з її м’якою, до спокою, до тихого щастя похилою натурою,.. руйнувати було ту башту кріпкої волі… (Мирний, II, 1954, 286).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 446.