ПОХИ́ЛО. Присл. до похи́лий 1-3. Від корми.. до лінії якірного каната, який натягся і йшов похило під воду — все являло собою прекрасний образ напруженої рівноваги (Ю. Янов., II, 1958, 57); На північ від північного тропіка і на південь від південного тропіка сонце ніколи не буває в зеніті. Там проміння сонця падає то більш, то менш похило (Фіз. геогр., 5, 1956, 77); Від’їхавши кілометрів за п’ять від рудника, вони звернули на зелений луг, що похило спадав до річки (Гур., Життя.., 1954, 237); [Панич:] Химко! Кого се ти накликала сюди? Хто тобі дозволив? [Xимка (похило):] Паниченьку! простіть мене (Мирний, V, 1955, 231); // у знач. присудк. сл. Почав [Біда] котитись, притуливши гвинтівку до себе. Коли було похило — скочуватись легше. Коли попадався узвіз — доводилось повзти (Трубл., І, 1955, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 447.