ПОХИ́ТУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до похи́тувати. Дерева в саду.. шуміли так сильно, похитувані вітром, що з спокійної хати було лячно визирнути (Коб., III, 1956, 188); — Коли він повертатиметься додому, йому дорогою трапиться цікава, рухлива тінь од ліхтаря, похитуваного вітром (Ю. Янов., II, 1958, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 448.