ПОХИХОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док., розм. Хихотіти якийсь час. Гостра, неспокійна Палажка таки й ненавидить Михайла. Якийсь уже він поважний дуже: ні похихотіти з ним, ні попустувати (Тесл., З книги життя, 1949, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 449.