ПОХЛЬО́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех. Хльоскати час від часу. Хлопці, похльоскуючи бур’янових коней батіжками, закуріли по піску до озера (Дн. Чайка, Тв., 1960, 112); Примруживши ліве око, розглядав [Карпо Кирилович] бригадного листа, похльоскував батіжком по халяві (Мушк., Чорний хліб, 1960, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 451.