ПОХМУ́РІСТЬ, рості, ж. Властивість за знач. похму́рий. Дощу не було. Низькі кошлаті хмари бігли над руїнами міста, ще більше надаючи тим руїнам похмурості (Дор., Не повтори.., 1968, 63); В баладах іноді зникає традиційна похмурість — деякі з них сяють яскравими сонячними фарбами (Вітч., 4, 1964, 154); // Похмурий вигляд, поганий настрій. Відколи Гурій Андріянович жив у цій кімнаті, в ній панували лише похмурість і холод (Сенч., Опов., 1959, 62); Він посивів, ізгорбився, але нема вже тієї похмурості в його: ..тиха ласкавість виглядає йому з очей (Гр., І, 1963, 430); Їй, правду кажучи, вже обридла його похмурість, його докірливий мовчазний погляд, котрим він зустрічав її щоразу з клубу (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 452.