ПОХОЛОДІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до похолоді́ти.
2. у знач. прикм. Який похолодів, застиг (при втраті свідомості, від сильного хвилювання і т. ін.). Як Орися очу́тилась, то Гордій сидів біля неї і держав у своїх руках її похолоділі руки (Гр., II, 1963, 116).
3. у знач. прикм., перен. Заціпенілий, завмерлий від сильного хвилювання, тяжких переживань. — Мій заповіт тобі, — бухнув він.., — власними руками запакуй книжки мої й одішли їх у міську книгозбірню. — Яку книгозбірню? З якої речі заповіт? — промимрив я похолоділим язиком (Л. Янов., І, 1959, 433); Неспокійна, з похолоділою душею, вона хутко розділася.. і мерщій стрибнула на ліжко (Мирний, III, 1954, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 456.