ПОХОРОНИ́ТИ, роню́, ро́ниш, док., перех. Те саме, що похова́ти 1. Серце холоне, Як подумаю, що може Мене похоронять На чужині, — і ці думи Зо мною сховають!.. (Шевч., II, 1963, 237); Похоронили Олексія, Поклали квіти на могилу… (Тарн., З дал. дороги, 1961, 462); Ти вмер, Густаве… Похоронив тебе забій у грізнім гуркоті обвалу… (Сос., II, 1958, 356); Чимало я похоронив надій! (Фр., XI, 1952, 241); * Образно. — Прямо скажу: женившись на простій дівчині, ти зразу ж похоронив би себе для громадського життя (Головко, II, 1957, 559).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 458.