ПОХУРЧА́ТИ, чи́ть, док. Хурчати якийсь час. Налетіли, як хурделиця, кропив’янки, сипнули писком, похурчали і дзизнули над самісінькою землею (Гуц., З горіха.., 1967, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 460.