ПОЧЕПИ́ТИСЯ, чеплю́ся, че́пишся; мн. поче́пляться. Док. до чіпля́тися. Яшко на ходу.. почепився на східець, і хоч кондуктор лаявся і спихав, мовчки і рішуче став на тормозі (Головко, І, 1957, 171); І радість невимовна, Коли почуєш ти зо дна міцний ривок: То окунь почепивсь чи й славний щупачок (Рильський, Поеми, 1957, 256); При самій землі, між стеблинками, почепившись манюсінькими світлими крапельками, притаїлись росинки (Тют., Вир, 1964, 251); // Повіситися. Вмерти! Зараз же вмерти! Почепитися на тій бантині, що майстер наче нарочито випустив з-під стріхи в повітці (Л. Янов., І, 1959, 407); // Повиснути. Прокоповичка кинулась до гостя й ніби почепилась на його шиї (Н.-Лев., III, 1956, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 466.