ПОЧУ́ХАТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. Док. до чу́хатися. Щось укусило Івася, і він почухався (Мирний, І, 1954, 172); Вівця повернула голову, почухалась об тин і пішла в двір (Коп., Лейтенанти, 1947, 199).
2. Чухатися якийсь час.
3. перен., розм. Зазнати невдачі. Було Микита почухається та з тим облизнем і піде (Кв.-Осн., II, 1956, 153); Почухався він добре (Номис, 1864, № 4026).
◊ Почу́хатися, де й не сверби́ть — пережити якусь несподівану невдачу. Почухався, де й не свербить (Номис, 1864, № 3645).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 478.