ПОШИБА́ТИ, а́є, недок., перех. і без додатка, розм. Нападати (про плач, хворобу і т. ін.). Як затьохкає ж сумненький Тьохом-тьоророхом, Пошибають сльози, сльози, Котяться горохом (П. Куліш, Вибр., 1969, 361).
◊ Ду́мка (ду́ма, га́дка) ду́мку (ду́му, га́дку) пошиба́є (пошиба́ла) — про втрату душевної рівноваги від думок. Як хвиля хвилю поганяла, Так думка думку пошибала (Котл., І, 1952, 198); Сум великий обняв мою душу. Дума думу пошибає (Барв., Опов.., 1902, 411); Поклав [дід] граблі коло себе, сів потім на межу, закурив люльку, та й гадка гадку пошибала (Стеф., І, 1949, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 482.