ПОШЛЮ́БИТИ, блю, биш; мн. пошлю́блять; док., перех., нар.-поет., книжн. Узяти шлюб, повінчатися з ким-небудь. А я тую дівчину люблю, Дівчину пошлюблю (Чуб., V, 1874, 119); Дуже-бо захотілося йому [князеві] пошлюбити сестру ромейського імператора [Василя] (Загреб., Диво, 1968, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 486.