ПОШТУ́РХУВАТИ, ую, уєш, недок., розм.
1. перех. Штурхати час від часу що-небудь чимось. Він поштурхував важким ломом зрадливу кригу (Кучер, Пов. і опов., 1959, 249).
2. неперех., ким. Виявляти зневагу до кого-небудь. Квасюк.. жінкою почав поштурхувати. Вона йому вже наприкрилася, бо була стара й негарна (Гр., II, 1963, 262).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 490.