ПО́ШУМ, у, ч., поет. Неголосний шум. Пітьма ще посилювалася від тиші. Ні тобі пошуму листя, ні крику нічного птаха (Загреб., Диво, 1968, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 491.