ПОЯВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОЯВИ́ТИ, явлю́, я́виш; мн. поя́влять; док., перех., заст.
1. Породжувати, покликати до життя, спричиняти що-небудь. О люба ніч! Ти появляєш мрії Й неви́разні краси в зористій млі… (Стар., Поет. тв., 1958, 148); Навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти (Л. Укр., III, 1952, 201); — А я мислю, — підняв голос гетьман напольний, — що така бойня шалена появить за собою саму руїну, яка, нарешті, і стане могилою Польщі (Стар., Облога.., 1961, 28); // Народжувати дитину. Бог дасть появити дитину, — готові няньки (Барв., Опов.., 1902, 239).
2. Показувати, відкривати що-небудь комусь. Світання появило їм, яка лука зелена пуста й які гори округи безмовні (Вовчок, І, 1955, 313); Він [Янка Купала] мови білоруської гранив Ясний алмаз любовно і дбайливо, Братам-народам появивши диво Так, як Шевченко наш колись явив (Рильський, II, 1960, 307).
◊ Появля́ти (появи́ти) на о́чі що — робити відомим, відкривати що-небудь комусь. Появить на очі люду Його ж сховані скарби — Справа гідна сил та труду, Річ достойна боротьби! (Граб., І, 1959, 146); Появля́ти (появи́ти) о́чі — приходити, прибувати куди-небудь. Стидно й очі появити (Номис, 1864, № 3170); — Тепер стидно в село й очі появити: довіку будуть дражнити чорною радою! (П. Куліш, Вибр., 1969, 174); [Xрапко:] А двісті рублів узяв [Тихоненко], як одну копієчку взяв, та три роки ні кує, ні меле. Хоч би очі коли появив (Мирний, V, 1955, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 494.