ПОЯ́СНЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. поясни́ти 1, 2. [Хлопець:] У неї все якось дуже просто і щиро виходить, до її подій зовсім не треба ніяких слів пояснення (Л. Укр., II, 1951, 104); Каретников вислухав терплячі пояснення командувача про причини негайної переправи через Сиваш (Ю. Янов., II, 1958, 238); Пояснення голови не всіх у залі задовольнило (Головко, II, 1957, 522); Вранці Оленчук з’явився в штаб і без довгих пояснень заявив Килигеєві, що згоден взяти капітана Дьяконова на поруки (Гончар, II, 1959, 36).
2. Писемний або усний виклад з метою виправдатися в чому-небудь. [Воронін:] Загалом, не бери надто близько до серця. Якось обійдеться. Підготуй пояснення, і, можливо, на тому й закінчиться (Лев., Нові п’єси, 1956, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 496.