ПОІМЕ́ННО, присл. На ім’я, кожного на ім’я. Троянців Гілла і Аміка Зіпхнула в пекло Турна піка… Та де всіх поіменно знать? (Котл., І, 1952, 288); Він пригадав всіх друзів поіменно, 1 більш йому не вистачило слів… (Бичко, Вогнище, 1959, 30); Хтось гукав їм услід, ніби й поіменно називав, а вони нечутно й невидимо, немов безтілесні, ковзнули до виходу (Дор., Не повтори.., 1968, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 829.