ПОЇ́ЗДИТИ, ї́жджу, ї́здиш, док. Їздити якийсь час. У Василя несамовито серце б’ється від бажання поїздити верхи і собі (Мирний, IV, 1955, 108); Вона поїздить з копитаном [капітаном], заробить багато грошей, у розкоші поживе, а я на смітті помру! (Кв.-Осн., II, 1956, 461); [Кіндрат:] Боюсь я, все вона книжки про усякі мандрівки читала. Чи не скочила в поїзд? [Ольга:] Коли навіть так, то поїздить ще два-три дні і повернеться (Корн., II, 1955, 165).
◊ Пої́здити на кому — цілком підкорити когось своїй владі, використати в своїх інтересах. Де вже його в ката тут шукати тії [тієї] жалості, коли тільки й думки — як би з другого жили вимотати, на другому поїздити! (Мирний, III, 1954, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 831.