ПО-ВЕДМЕ́ЖОМУ, присл. Як ведмідь, подібно до ведмедя. Де купка [дівчат] сидить, то підкрадуться [парубки] та по-ведмежому і ревнуть… а ті схоплюються, біжать (Кв.-Осн., II, 1956, 239); По-ведмежому, вайлувато проходячи повз гурт незаможників, що стовпилися біля столу, він зупинився (Речм., Весн. грози, 1961, 96); // Як у ведмедя. Маленькі очиці [Шаукен] наче ще поменшали і по-ведмежому поблискували злістю (Тулуб, В степу.., 1964, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 637.