ПО-СВИНЯ́ЧОМУ, присл., розм.
1. Так, як свиня, подібно до свиней. Голови й постаті їхні [людей] щетиною вкрились, і рохкать Всі по-свинячому стали, лиш розум, що й був, залишився (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 179); П’яний піп, по-свинячому рохкаючи, на одній нозі пострибав геть (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 11).
2. перен. Непорядно, нечемно. — Ні, — каже [Карпо], — це вже по-свинячому вийшло… не вмів я по-людському жити… (Коцюб., І, 1955, 304); [Марта:] Ну, а де ж воно так ведеться: прийшов — не поздоровкався, напився — не подякував, по-свинячому обійшовся (Вас., III, 1960, 108); // Нахабно, безцеремонно. В чужій хаті питаються, чи можна сісти, а не лізуть на покуття по-свинячому (Тют., Вир, 1964, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 310.