ПО-ЧУЖО́МУ, присл.
1. Як чужий. Я звикла відноситись до нього не по-чужому, а по-товариськи (Л. Укр., V, 1956, 216).
2. По-іноземному, не по-тутешньому; не так, як прийнято в певному середовищі, у певного народу. [Дівчина:] Ну, бувай здоров. [Хлопець:] Чом не «до побачення»? [Дівчина:] То по-чужому, а так більше по-народному виходить (Л. Укр., II, 1951, 106): «Стій! Хто іде?» Залопотали щось по-чужому в тишині (Сос., II, 1958, 438); Я ж бо зразу пізнала, що вони фашистські шпигуни — від них навіть пахло по-чужому (Ю. Янов., І, 1954, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 476.