ПРАВДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., рідко. Те саме, що виправдо́вуватися. Виджу [бачу], що й ти повірив тим брехням, які про мене рознесли. Зачну правдатися, то скажеш, що брешу (Фр., І, 1955, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 499.