ПРАВДОМО́ВНИЙ, а, е. Який говорить правду. Цим разом вона була правдомовна (Коб., III, 1956, 360); // Щирий, правдивий. Стефа говорила правду про Данка й Лучіку. Він навіть не заперечує того. І ця його правдомовна.. одвертість болить її найдужче (Вільде, Б’є восьма, 1945, 61); * Образно. Серця у нас пісенні, правдомовні (Павл., Бистрина, 1959, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 500.