ПРАВЕ́ЦЬ, вця́, ч.
1. Гостре інфекційне захворювання, що характеризується корчами; спричинюється мікробом, який проникає в організм через рани, подряпини і т. ін. Дружина його на тому тижні якось необережно порізалась ножем. Піти б до лікарні, а вона рукою махнула — пройде! Не пройшло — підкинувся правець (Рад. Укр., 27.IX 1962, 3).
◊ Праве́ць уда́рив кого — хтось помер. — Чудесний прейскурант смертей! Почив на лаврах дід Василь Худяк. Гукає в небо Шабанов. Проповідника правець ударив (Довж., І, 1958, 125); Правце́м (у праве́ць) поста́вити кого: а) померти. Був би він рядовим — давно б лежав на операційному столі. А велике начальство само командує. Козириться, поки його правцем поставить (Голов., Тополя.., 1965, 405); б) остовпіти від несподіванки. Христю мов хто у правець поставив від такого питання, вона аж скорчилася (Мирний, III, 1954, 369); Щоб тебе́ (його́, вас і т. ін.) правце́м ви́правило! — уживається як проклін, лайка. Щоб вас правцем виправило! Отак перекрутили факти (Ковінька, Кутя.., 1960, 98).
2. перен. Стан нерухомості, викликаний сильним душевним потрясінням. Тільки погрозливий рух Кампир-Равашу, грім і блискавки зрештою пробудили цих людей від жахного правця (Ле, Міжгір’я, 1953, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 501.