ПРА́ЛІС, у, ч. Незайманий, предковічний, густий ліс. Гори Карпати, сповиті в синяві мряки або непроглядні густі праліси, синіють здалека (Коб., І, 1956, 438); Холодний вітер, плутаючись у нетрях дрімучого пралісу, розповідав йому [Кобзареві] нові легенди Бескидів і Татрів… (Жур., Дорога.., 1948, 172); — Ото синіє врівень із горою Старий наш ліс, — почав я. — Справжній праліс. Там тільки й світла, що совині очі (Вирган, Квіт. береги, 1950, 110); Різновікові деревостани кленово-липово-дубових угруповань Качанівського лісопарку в багатьох місцях мають вигляд своєрідного пралісу (Укр. бот. ж., XVIII, 1, 1961, 84); *У порівн. Очерети по Удаю — мов дикий праліс. Проростають буйно, хаотично (Мушк., Серце.., 1962, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 515.