ПРАСУВА́ТИ1, у́ю, у́єш, недок., перех. Вирівнювати, вигладжувати гарячою праскою (одяг, тканину і т. ін.). Варфоломіївна прасувала білизну. Корній Митрофанович читав газету (Дмит., Розлука, 1957, 266); Біля хати на дерев’яному столику Оксана старанно прасує білу сорочку (Шиян, Переможці, 1950, 44); * Образно. Надворі ранок купав землю сонячним сяйвом, а гармати прасували її вогнем (Ле, Мої листи, 1945, 103).
ПРАСУВА́ТИ2, ую, уєш, недок., перех., діал., рідко.
1. Пресувати. — Віск уже замовлений. В окремій коморі будете й прасувати і пакувати його (Фр., V, 1951, 388).
2. перен. Бити. Ніхто не бачив, щоб посеред базару прасували мене по щоках глевким хлібом, як тебе! (Мирний, І, 1954, 77).
3. перен. Їсти, споживати. — Таких панів, що бублик у руці держить, а чорну лусту хліба прасує, — знаємо! (Кос., Новели, 1962, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 519.