ПРЕБАГА́ТО, також у сполуч. із сл. багато, розм. 1. Присл. до пребага́тий. Жити пребагато; Пребагато обдарований.
2. присл. У дуже великій кількості; дуже багато (у 2 знач.). Вже не полічу, мабуть, скільки багато тепер у його їх [вуликів] придбано, — мабуть, багато та й пребагато (Вовчок, І, 1955, 339); Не було у старенької [С. Крушельницької] більшої радості, як пригостити одвідувачів рідними, знайомими ще з дитинства піснями, — а знала вона тих пісень пребагато і любила цим хвалитись… (Рильський, Веч. розмови, 1964, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 524.