ПРЕДИКАТИ́ВНИЙ, а, е, лог., грам. Стос. до предиката. Предикативні відношення — відношення, що встановлюються між присудком, і підметом, тобто між головними членами, які утворюють структурне ядро двоскладного речення (Сл. лінгв. терм., 1957, 134); // Який містить присудок. Предикативне сполучення; // Який є присудком або входить до складу присудка. Предикативні форми — власне дієслівні форми, за допомогою яких виражаються категорії особи, числа, часу і способу (Сл. лінгв. терм., 1957, 134); Предикативний прислівник.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 526.