ПРЕДОКУ́ЧИТИ, чу, чиш, док., розм. Дуже надокучити; // безос. — Уже ж мені та й предокучило, Під віконцем стоячи, Твою волю волячи, Тебе дожидаючи (Чуб., V, 1874, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 529.