ПРЕЗРЕ́ННИЙ, а, е, рідко. Який заслуговує на презирство (у 1 знач.), викликає почуття презирства. Гетьманські «вартові» для одесита з околиць були презренними паріями (Смолич, Світанок.., 1953, 93).
◊ Презре́нний мета́л, зневажл. — гроші. — Батьки в наш час пішли такі, що не можуть своїх дітей до смерті догодувати! В поті чола мушу добувати свій хліб, щоденно мушу виборювати той презренний метал, якого мені, братці, часто бракує (Гончар, Тронка, 1963, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 533.