ПРЕКРАСНОДУ́ШНІСТЬ, ності, ж., книжн. Піднесено-сентиментальний настрій; схильність все ідеалізувати, у всьому бачити приємне, прекрасне, прикрашати що-небудь. Провина Сокола була дуже серйозна, і Ліза не мала права виказувати йому найменшої прекраснодушності (Руд., Вітер.., 1958, 36); Манілову, поряд з фантазерством і мнимою прекраснодушністю, безперечно, властива глибока відчуженість від народу (Рад. літ-во, 18, 1955, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 535.