ПРЕМУ́ДРІСТЬ, рості, ж. 1. тільки одн., заст., уроч. Глибока, надзвичайна мудрість. Він завжди мав таку якусь внутрішню пошану до книжок і до тих, хто вміє ті книжки читати. Йому це здавалося верхом людської премудрості (Хотк., Довбуш, 1965, 35); Я пішов до Відня, вчився там у книгах премудрості, у людей високої просвіти, шукав я правди — і не знайшов (Морд., І, 1958, 103); Я уявляю собі заклопотаного автора. Він сидить біля столу, повний всілякої премудрості, знань і вражень (Ю. Янов., II, 1958, 30).
2. розм. Щось надзвичайно важке для сприймання, розуміння, засвоєння тощо. І так мені хочеться бути разом з Вами.. Побачити, як Ви.. обходитесь без усякої книжкової премудрості (Коцюб., III, 1956, 274); Вона, моя маленька донька, ще не розуміється на складних проблемах людськості. Коли вона виросте.., можливо, тоді вона доскочить таких премудростей (Досв., Вибр., 1959, 13); У самій казармі в одному з приміщень якийсь підрозділ розташувався на заняттях «словесністю». Саранчук трохи постояв, послухав і одійшов. «Е, ні, досить з мене цієї премудрості! Поїду додому, а там видно буде» (Головко, II, 1957, 450); // чого і без додатка, жарт. Уміння робити, здійснювати що-небудь; добре знання якоїсь справи. [Xрапко:] Спершу треба братись за невеличкі діла, потім — за більші, а там ще за більші, та так — потроху та помалу — дивись — не зчуєтесь, коли і всю премудрість посядете (Мирний, V, 1955, 171); Премудрості риболовецької справи дід Галактіон, напевне, позичив у свого діда (Донч., VI, 1957, 58); Ополченці без відриву від виробництва оволодівали всіма премудростями військової справи (Ком. Укр., 10, 1969, 26); // ірон. Щось нескладне, нехитромудре, здійснення чого не потребує значних зусиль. Раптом почув [Багрич] іржання коня. Не стямився, як відповів таким самим — дзвінким і протяжним — звуком. Цієї премудрості навчився в дитинстві, у батьківській кузні (Дмит., Обпалені.., 1962, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 537.