ПРЕСТАРИ́Й, а́, е́, також у сполуч. із сл. старий, розм.
1. Дуже старий; старезний. Корови були престарі, і чоловік почав з жоною радитись, як би їх продати (Калин, Закарп. казки, 1955, 204); — Десь на світі жили ще дві старі-престарі зловредні бабусі — Середа й П’ятниця (Донч., III, 1956, 24); // у знач. ім. престари́й, ро́го, ч.; престара́, ро́ї, ж. Дуже стара людина. Престарих і болящих під руки ведуть… (Кв.-Осн., II, 1956, 124).
2. Дуже давній, старовинний. Так, так… Це не уяви, витвір хорий… Тебе я бачив, престарий соборе (Рильський, III, 1961, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 543.