ПРЕСТИ́Ж, у, ч. Авторитет, вплив, який має хто-, що-небудь. Щоб хоч скільки-небудь удержувати свій престиж між слухачами, приватних розмов уникали [вихователі] з ними (Вас., Незібр. тв., 1941, 191); Бова виявився самотнім. Тоді, щоб зберегти свій престиж перед колективом і, головне, щоб утриматись на роботі, він таки пішов до директора цирку (Ткач, Арена, 1960, 170); Вистава зробила фурор у місті і навіть несподівано підняла мій престиж: смотритель школи.. почав звертатися до мене на «ви» (Минуле укр. театру, 1953, 42); Революційний масовий страйк не давав ворогові ні спочину, ні строку. Він бив ворога і по кишені, він топтав у грязь перед лицем усього світу політичний престиж нібито «сильного» царського уряду (Ленін, 23, 1972, 285); Наші успіхи в галузі економіки, науки, культури, послідовно миролюбна політика незмірно піднесли міжнародний престиж Країни Рад посилили її вплив на розвиток світових подій (Мист., 5, 1961, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 543.