ПРЕТЕНДЕ́НТ, а, ч., на що і без додатка, рідко на кого, до чого. Той, хто претендує на що-небудь, хто має підстави одержати щось, заволодіти чимсь. Крім Калиновичів, був іще інший претендент до спадку (Фр., VI, 1951, 203); «Він справді має імпозантний вигляд, цей запопадливий претендент на Ольгу», — думає Рошкевич (Кол., Терен.., 1959, 332); Перед редактором журналу «Безвірний» стояло двоє людей, претенденти на премію (Еллан, II, 1958, 31); У 1174 р. київським князем став представник смоленської династії Роман Ростиславич. Але він недовго утримався на київському столі і змушений був поступитися сильнішому претендентові — Святославу Всеволодовичу (Нар. стар. іст. УРСР, 1957, 571); Визначився переможець півфінального матчу претендентів на першість світу з шахів (Рад. Укр., 22.VII 1971, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 545.