ПРЕТИ́ХО, присл., також у сполуч. із сл. тихо, розм. Дуже тихо. Тихо було, претихо, лише з-за круч чорно-синя хмара вставала і кібці пищали перед бурею (Донч., Секрет, 1947, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 546.