ПРЕЧУВА́ТИ, а́є, недок., заст., поет. Передчувати. [Мавка:] Він пречував, що вже йому сей рік не зимувати… (Л. Укр., III, 1952, 252); Душа в тривозі, мов щось пречуває… Аж ось… Що там чорніє на путі? (Вороний, Вибр., 1959, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 548.