ПРИБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм. Те саме, що приблуди́тися. Лемішковський приблукав до гаю і тихо ступав стежкою, шукаючи очима Зосі (Н.-Лев., І, 1956, 198); Скільки всіляких ласощів росте на степу, яких можна попоїсти і потім приблукати до батька, що пасе ватагу панських овець (Ю. Янов., II, 1958, 180); * Образно. Врешті важкий пакет із сургучевими замками приблукав і до них (Мушк., Серце.., 1962, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 560.