ПРИБЛЯ́КЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до прибля́кнути.
2. у знач. прикм. Неяскравий, невиразного кольору. Зелень поступово притьмарювалась, де-не-де вже почали проступати на ній прибляклі, іржаві плями (Гончар, І, 1954, 526); Я навіть спросоння помічаю, як журба не відходить од матері. В її тепер прибляклих, мов перестиглі волошки, очах аж куриться туга (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 21); Надвечірнє поле вже було не таким прибляклим, як за дня, воно почіткішало, горби стали обростати тінями (Гуц., Скупана.., 1965, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 560.