ПРИБУ́ЛЕЦЬ, льця, ч. Той, хто прибув; захожа людина; пришелець. Громада в’язнів мішається з юрбою прибульців (Л. Укр., II, 1951, 480); Холодок залив йому всі груди і підступився до горла, як тільки вступив до хижі невідомий прибулець (Загреб., Диво, 1968, 45); * У порівн. Бронек — дев’ятикласник, син директора школи, стояв з папірцем у руці, нереальний, як прибулець зі сну (Гончар, Циклон, 1970, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 564.