ПРИВА́БА, и, ж.
1. Те, що притягає, робить привабливим, приємним; привабливість. Смугляве обличчя, облямоване чорною шапчиною пухнатого волосся, було повне жіночої приваби (Досв., Гюлле, 1961, 32); Завжди здається, що вона розпатлана, та це не тільки не спотворює її, а навпаки — надає їй якоїсь моторошної приваби (Перв., Опов.., 1970, 105); // поет. Краса, принадність. Огрядна і струнка мліє пальма на злоті піску, — Але їй не дістать до приваб твого дивного стану (Стар., Поет. тв., 1958, 147); За цю дрібну кульбабу Дам субтропічну всю привабу І океанську всю красу (Дмит., Осінь.., 1959, 37); // Те, що захоплює, приносить задоволення; спокуса. На балконі кава з лікерами — і безконечні розмови про закордонні вигоди й приваби (Коцюб., І, 1955, 153); Приваби кохання чужі мені (У. Кравч., Вибр., 1958, 296).
2. розм. Жінка, якій властиві привабливість, принадність. Розлютилась баба, Аж кипить — зайшлась. Що то за приваба На мого знайшлась? (Перв., II, 1958, 268); Далеко їй було до щебетливих червоногубих дівчат з тугими литками, до гострооких сільських приваб, які приходять у юнацькі сни і поселяються там назавжди! (Загреб., Шепіт, 1966, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 565.